Ми продовжуємо слідкувати за долею громадянина України, Марка Соколовського, який у нелюдських умовах з 20 березня 2022року, утримується в нідерландській тюрмі. Нагадаємо, що Марка Соколовського прокурор штату Техас США звинуватив у тяжкому кіберзлочині та завданні шкоди національній безпеці США.
Сьогодні ми спілкувалися з представником Марка Соколовського, яка нам повідомила про останні події, що відбувалися з Марком у нідерландській тюрмі.
Катування Марка Соколовського в тюрмі Нідерландів тривають. На жаль, визнане в міжнародному праві право на гуманне ставлення до засуджених та на повагу їх людської гідності; умову, що засуджені не повинні підлягати жорстокому, нелюдському або такому, що принижує їх гідність, поводженню, стосовно Марка Соколовського неодноразово ПОРУШЕНО.
12.01.2024 року мала відбутися друга спроба екстрадиції Марка Соколовського до США. До цього моменту протягом місяця Марка, хворого, психічно нестабільного, з ураженням шкіри, роздягнутого, навіть без трусів, у паперовій робі, змушеного спати на підлозі в позі равлика, тримали в холодному карцері. Місяць Марк не дихав свіжим повітрям, не бачив сонця. Кожного ранку до нього заходили лікар або медична сестра, але жодного разу не надавалася медична допомога. Марк просив, аби йому принесли Біблію саме рідною українською мовою (він має на це право!), але і в цьому йому відмовили. Марк страждав фізично й морально, мозок потребував діяльності, а заповнити його навіть читанням Біблії не дозволяли. Все це призвело до зростання панічних атак, посилювалися страхи, з’явилися галюцінації. Додалося й загальне виснаження організму. Оскільки Марк не отримував калорійну їжу в необхідному обсязі, він втратив вагу. Зараз його вага приблизно 58 кг.
Директорку тюрми ситуація з Марком не хвилювала, так само, як і лікарів. Саме за погодженням із директоркою тюрми до Марка застосовувалися по суті нелюдські заходи. При цьому директорка посилається на рекомендації психолога, що начебто саме психолог рекомендує таку лінію поведінки з Марком. Психолог, у свою чергу, посилається на вище керівництво закладу й виникає «кругова порука», в результаті якої кожен знімає з себе відповідальність. Це стосується і охоронців, і медичного персоналу.
З щоденника Марка 10.01.2024 року:
«Після місяця, проведеного в карцері і після величезної кількості написаних листів і скарг, мені нарешті дали дозвіл сходити один раз до бібліотеки, але лише на 15 хвилин. Зранку прийшов охоронець Реней і сказав, що ми йдемо до бібліотеки. Зайшовши до бібліотеки я одразу почав вибирати книги, які мені можуть бути цікавими. Але охоронець почав мене квапити, що нібито ми не маємо часу і щоб я це зробив дуже швидко. Через це я відчував тиск, тому що він стояв прямо наді мною і я не міг обрати книгу. Охоронець сказав, що маю всього 5 хвилин. Я заперечив, сказав, що мені виділили 15 хвилин. Охоронець сказав, що він не має часу. Сказав, щоб я брав будь-які книги або не брав взагалі. Я дуже сильно засмутився, схопив книги, які потрапили під руку і він відвів мене назад в карцер. Завівши мене в карцер, перед тим як зачинити двері, охоронець Рене запитав, що я замовлятиму з їжі. Я отримав дозвіл замовити деяку їжу. Я відповів охоронцеві, що хочу подивитися, що є в наявності і замовити. Охоронець сказав, щоб я йому сказав так на словах і він запам’ятає, тому що він не дозволяє замовити їжу самостійно. Охоронець додав, що вони не мають моєї перепустки за допомогою якої замовляють їжу. Хоча я знаю, що в них ця перепустка є, адже я особисто бачив і тримав її в руках кілька днів тому. Я пояснив, що я не знаю, що є з їжі і що я сам хочу подивитися і вибрати. Охоронець сказав: – Ну тоді не замовляєш, і грюкнув за мною двері карцера. На цьому тлі людського звернення у мене почався психічний зрив, у мене неможливо сильно розболілася голова наче ось-ось лусне, я почав істерично кричати, плакати, розбив собі все обличчя в надії, що біль піде (я знаю, що так робити не можна, але це було неконтрольовано) від цього у мене почалася істерика, запаморочення та нудота, я захлинався у власних криках, у голові почало сильно гудіти і у вухах сильно свистіти. Мене почало «глючити», з’явилися галюцинації.
Мені ніхто не прийшов на допомогу, я думав, що у цьому карцері і помру.
Я лише хотів замовити їжу, я був дуже голодний. Я домагався цієї можливості цілий місяць, цю можливість у мене нахабно забрали і грюкнули двері карцеру прямо перед обличчям, вказавши мені в такий спосіб на моє місце. Вказавши мені, що я тут не людина, а просто посилка, яку треба передати»
Zaanstad JC Mark Sokolovskyi
Найстрашніше, що таке нелюдське ставлення, фізичне й моральне знущання, намагаються пояснити саме турботою про Марка: оскільки в нього був психологічний зрив, він прийняв пігулки, то тепер піклування про нього посилили. Але, де ж тут турбота? Марка змушують спати на холодній підлозі, тримають у холоді, обмежили в їжі, не дають книги і при цьому стверджують, що все це для його ж блага. Це не підлягає розумінню!
11.01.2024 року Марка відвідав так званий «незалежний психолог».
Зі щоденника Марка:
«До мене в карцер прийшов незалежний лікар. Я лежав на ліжку з мокрим рушником на голові. Моє обличчя було все розбите у пориві нервового розладу від головного болю та нещодавно спричиненої стресової ситуації. Лікар усе це побачив і навіть торкнувся величезної шишки під моїм правим оком. Я сказав йому, що в мене болить голова і я відчуваю запаморочення та галюцинації. Так само він підтвердив, що в карцері справді холодно. Я повідомив цього лікаря, що в Україні я був під наглядом лікарів і розповів, що в мене порушена центральна нервова система і була травма голови і мозку.
Я не дав дозволу переглядати мої медичні файли з в’язниці, тому що, у мене немає довіри до співробітників в’язниці, по-друге медсестри і лікарі, в більшості випадків, навіть не записують мої скарги, коли я їм скаржуся на своє здоров’я. Лікар послухав моє серце і сказав, що воно швидше б’ється, ніж має. Потім мене почало трясти і деякі частини тіла почали не довільно смикатися, як за конвульсії. Лікар запитав – що це було? Як часто буває таке? Я відповів – періодично.
Після того, як лікар пішов, я знову залишився сам у холодному карцері. Приблизно через 5 хвилин у мене почалася сильна конвульсія, все почало смикатися і я опинився на підлозі. Голова почала сильно боліти і паморочитися. Тут я почув, як наглядач наближається і відкриває карцер. Я задерся ледве-ледь на ліжко, сів на карачки і опустив голову вниз, тому що вона сильно паморочилася. Наглядач порадив мені глибше дихати. Після того, як мені полегшало, весь день, я спав”
Zaanstad JC Mark Sokolovskyi
Марк почувався погано, мав хворобливий вигляд, відчував тривожність, посилене серцебиття. Він повідомив, що протягом довгого часу терпить сильний постійний біль, від якого може втратити розум. В нього постійно свербить шкіра (так проявляється атопічний дерматит) і болять зуби – він відчуває тиск від ланцюжків, які підтримують пластини (вживлені під час щелепно лицьової операції, проведеної ще в Україні). Марк тремтів, у нього почалися конвульсії. Лікар запитав, чи часто з ним відбувається подібне. Ув’язнений підтвердив, що такий стан посилюється, тремтіння й ковульсії частішають, бо він не отримує лікування. Марк сказав, що весь час за ним лише спостерігають, як за мавпою у звіринці, але жодних уколів, вітамінів, ліків, які б могли покращити його стан, не давали. Завжди пропонують лише збільшити прийом парацетамолу. Лікар зафіксував слова Марка, але у висновку зазначив, що він здоровий і підлягає екстрадиції. Висновок неправдивий, складений на користь системі, а не на захист ув’язненого, який потребує допомоги, бо дійсно страждає від неправомірних дій системи, що призвела до втрати здоров’я. Саме від таких необгрунтованих висновків лікарів, від жорстоких і нічим не виправданих дій, в пенітенціарних установах гинуть люди, йдуть на суїциди.
Необхідно, щоб громадськість знала: в Нідерландській тюрмі жорстоко порушуються права людини – у Марка вроджене порушення центральної нервової системи, атопічний дерматит, стан після складної щелепно лицьової опрерації, він майже 2 роки провів у тюрмі й весь час писав скарги, в яких просив допомогти йому, не залишати без лікування.
Замість лікування – жорстоке ставлення, холодний карцер, десятки пігулок парацетамолу й повна байдужість до людини, вина якої навіть не доведена.
У стані, який лікар визнав як здоровий (а насправді Марк був виснажений, хворий, фізично й психічно нестабільни), його силоміць, грубо й жорстоко, з побиттями 12.01.2024 року заштовхали в транспорт для перевезення до аеропорту з метою екстрадиції до США. Його не посадили на сидіння, а кинули на підлогу обличчям вниз. Один з охоронців притиснув обличчя Марка ногою в чоботі до підлоги й так тримав усю дорогу. Марк відчув, що в лицевій порожнині щось хруснуло. (Подробиці катувань Марка по дорозі до аеропорту будуть надані згодом, після отримання довідки й підтверджуючих документів). Марк тричі втрачав свідомість. В американському літаку супроводжучі, побачивши Марка в непритомному стані, відмовилися транспортувати його далі й відправили назад.
Отже, Нідерланди не визнають Марка хворим, визнали його придатним до перельоту, а американські супроводжуючі побачили спражню картину й не ризикнули перевозити людину в такому стані. Можна було би сподіватися, що після такого інциденту Марку нарешті нададуть необхідну медичну допомогу, але все сталося інакше: катування посилилися, його привезли до іншої тюрми (Скопіл, 3 поверх, сектор «В») поблизу аеропорту, він знаходиться у напівпідвалі, в камері, де є лише стіл і стілець. Коли Маркові необхідно справити фізіологічні потреби, він має просити охоронців. До нього довго ніхто не приходить і оскільки витримати неможливо, він справляє потребу в кутку камери. За це охоронці змушують його руками прибирати екскременти (зі слів адвоката, якому дозволили зустріч із Марком; інші підтверджуючі документи будуть надані пізніше, як тільки довіреній особі Марка і його матері, дозволять побачення з ним). Ці речі навіть уявити страшно!
Марка після невдалої спроби екстрадиції повернули до Нідерландів, але про це не були вчасно повідомлені ні довірена особа, ні адвокат. Лише ввечері, коли виявив занепокоєння адвокат, йому зателефонували й сказали, що Марка, який втратив свідомість, возили до лікарні, а тепер він перебуває в тюрмі. Марк не пам’ятає, як його возили до лікарні й що з ним там відбувалося. Отже, знову не була надана допомога й Марка без свідомості привезли до тюрми. Він прийшов до тями лише в камері. Мати в неділю поїхала до нового місця перебування сина, надала адміністрації тюрми підтверджуючі її права документи й попросила зустрічі з Марком, аби побачити його стан і засвідчити побої. Зробити це слід було терміново, поки побої не зійшли, щоб не було можливості стверджувати, що Марка не били. 2 години тривала бесіда й нарешті матері сказали, що вона може приїхати завтра разом з адвокатом і її пустять о 13.00 до Марка зняти побої. Вони приїхали, але до Марка пропустили лише адвоката. Матері Марка відмовили без особливих пояснень і навіть у грубій формі. Дівчина на рецепшені вимагала, щоби мати пішла геть, на прохання відрекомендуватися, вона сказала, що в них це не прийнято. Мати відмовилася вийти й вимагала надати їй законне право зустрічі з Марком. Однак, знову чула відмову. Вона вимагала викликати поліцію, яка б засвідчила тепер вже порушення її прав. Зрештою прибули двоє поліцейських, чоловік і жінка, теж відмовилися відрекомендуватися, й вислухавши мати, сказали, що все розуміють, але нічим не можуть допомогти. Документи ніякі оформляти не будуть й свідчити про порушення її прав не будуть. Поліцейські теж попросили жінку вийти з приміщення. Мати хлопця вимагала зустрічі з керівництвом, запитувала, як може бути, що вчора зустріч дозволили, а сьогодні заборонили. Адже вона їхала за 150 км, абиі зустрітися з Марком з дозволу адміністрації тюрми, а тепер не можна? Вона не довіряє ні лікарям (бо весь час визнавали Марка здоровим, що не відповідає істині), ні працівникам тюрми, охоронцям, які скажуть одноголосно, що синців і побиття не було – тому матері було необхідно саме зараз зафіксувати побої. Реакція була негативна й дозвіл на зустріч вона не отримала.
З усього, що сталося, мати Соколовського робить висновок:
“Жорстоко порушуються права Марка і мої права як довіреної особи: Марк із побоями перебуває в жахливих умовах, я як довірена особа позбавлена можливості зафіксувати побиття й на власні очі побачити, що з моїм сином.
Я обов’язково продовжу збирати довідки, твердження, свідчення про стан Марка й буду розповсюджувати інформацію серед громадськості. Моя єдина надія врятувати Марка – це надія на підтримку громадськості”
